Змінити режим перегляду


АНАЛІЗ
 Властивості об’єктів:

Кирило-Мефодіївське братство


  • Тарас Шевченко і Кирило-Мефодіївське братство Україна XIX століття. 40-ві роки. Саме в цей час формується тут нова, демократична інтелігенція, яка відділяється від буржуазно-ліберальної і починає брати активну участь у політичній боротьбі. В Києві у 1846 році створюється таємна політична організація, яка набуває антикріпосницького характеру. Так з'являється Кирило-Мефодіївське товариство. До цього братства входили Т. Шевченко, М. Гулак, А. Навроцький та інші. Вони виступали проти кріпосного права, боролися за його ліквідацію. Але не всі члени Кирило-Мефодіївського товариства мали одні погляди на шляхи здійснення цієї мети. Частина членів братства поділяла революційно-демократичні погляди, які вносив Т. Шевченко. Інша частина, до якої належали П. Куліш, Н. Костомаров, пропагувала ідеї української буржуазії. Передова група цієї організації (а до неї й належав Т. Шевченко) висувала такі вимоги: відміну кріпацтва, звільнення всіх слов'янських народів від національного гніту, об'єднання їх у вільну федеративну республіку із парламентською владою, рівні права усім народностям. Саме кирило-мефодіївці ставили питання про створення української держави, яка б увійшла до республіканської федерації слов'янських народів. Сам Шевченко вважав, що таке об'єднання може відбутися в результаті всенародного повстання. Тому в братстві загострилася боротьба між цими двома групами, особливо тоді, коли почали обговорювати програму і тактику. Ліберали відкидали революційну тактику, шукали згоди з кріпосниками, Шевченко ж стверджував, що наш народ зможе звільнитися лише шляхом боротьби трудящих проти самодержавства і поміщиків. У 1847 році Кирило-Мефодіївське товариство було розкрите царською владою, а всі його члени були заарештовані. їх засудили або до в'язниці, або до каторги на різні строки. Найбільш жорстоко Микола І розправився із Тарасом Шевченком: його віддали в солдати, заборонивши і писати, і малювати. На допитах поет усе заперечував, але при обшуках були знайдені його вірші, поеми, які викривали усіх гнобителів, карикатури на царя і царицю. Кати суворо розправилися з борцем Шевченком, він став жертвою царського режиму. Вплив творчості Т. Г. Шевченка на розвиток української літератури, мистецтва, духовної культури Великий український письменник, людина з незвичайною, тяжкою долею, зі світовою славою поета-правдолюбця — це Тарас Шевченко. Його думки зрозумілі усім пригнобленим, усім тим, хто хоче вільного, радісного і щасливого життя. Чому ж поезія Шевченка має не тільки національне, але й світове значення? Творчість поета-демократа у великій мірі вирішила подальший розвиток української літератури, бо не було жодного відомого письменника другої половини XIX — початку XX ст., який би не відчував впливу Т. Шевченка. Максим Рильський зазначав, що «як пушкінський реалізм освічував шлях російській літературі, так реалізм Шевченка освічував шлях українській літературі». Своєю славетною збіркою «Кобзар» він започаткував нову епоху не тільки в історії української літератури, а й у духовності. Думки Шевченка-поета, бор-ця-революціонера завжди звернені до майбутнього, вони надихають нові покоління. Ця людина завжди служила правді і боролася за щасливе майбутнє свого народу. І зброєю у цій боротьбі поет зробив слово: Возвеличу Малих отих рабів німих! Я на сторожі коло їх Поставлю слово. І дійсно, на той час процес становлення нової української літератури відбувався одночасно із процесом розвитку науки і культури. А твори Т. Шевченка є зразками глибокої народності, критичного реалізму. У літературі з'являються нові герої: селяни-протестанти, бунтарі, повстанці, борці проти феодального гніту. Література збагатилася новими жанрами: ліро-епічна поема, політична поезія, оповідання й повість... Він був основоположником критичного реалізму і в українському образотворчому мистецтві. Його чудові картини, малюнки, гравюри вчили інших правдиво і багатогранно відбивати сучасну дійсність. Цінність художніх творів полягає в гострому викривальному змісті, чіткій соціальній спрямованості. І в своїх безсмертних поезіях, і в живописних полотнах Шевченко пропагував світлі ідеали свободи, рівності; закликав народ до боротьби проти усіх гнобителів, вказував простому люду конкретний шлях цієї боротьби, тим самим впливаючи на розвиток і літератури, і мистецтва, і духовної культури.
  • На землі, политій кров'ю декабристів Повстання декабристів на Сенатській площі в Петербурзі і на засніжених полях України провістили початок визвольного руху в Росії. Дзвін кайданів засланих в Сибір на каторгу декабристів пробуджував до активної діяльності нове покоління борців, революційних демократів. Революція, як і раніше, стояла біля порога поневоленої самодержавством і придавленої кріпосним рабством Росії. Життя й діяльність геніального українського поета і талановитого художника, революційного демократа Т.Г. Шевченка (1814-1861) невіддільні від загальноросійського визвольного руху проти самодержавства й кріпосництва. «Визволення особи й маси від рабства в усіх його видах і проявах, - писав революційний демократ П.А. Грабовський, - стало його заповітною думкою, завданням і справою життя». Думки і помисли великого Кобзаря зверталися до мільйонів селян, що скніли в ланцюгах кріпосного рабства. Поневолені селяни віками мріяли про землю і волю, піднімалися на повстання проти поміщиків. На захист їх горою стали революційні демократи, які виступили за знищення поміщицької власності на землю і селян. «Ці революційні думки, - писав В.І. Ленін, - не могли не снувати в головах кріпосних селян. І якщо віки рабства настільки забили й притупили селянські маси, що вони були нездатні... ні на що, крім роздроблених, поодиноких повстань, скоріше навіть «бунтів», не освітлених ніякою політичною свідомістю, то були і тоді вже в Росії революціонери, які стояли на боці селянства...». Захисниками селян виступили О.М. Радищев, декабристи, В.Г. Бєлінський, О.І. Герцен, петрашевці, Т.Г. Шевченко, М.Г. Чернишевський, О.М. Добролюбов, М.О. Некрасов та їх численні послідовники. Вони словом і ділом боролися проти самодержавства й кріпосництва і в цьому їх велика історична заслуга. «На ділі, - писав В.І.Ленін про революційних демократів, - саме вони були великими діячами тієї епохи...». Суспільно-політична діяльність Т.Г. Шевченка почалася в кінці 30-х років, коли лютувала самодержавно-поміщицька реакція. Царський уряд після повстання декабристів тримав під невсипущим наглядом жандармів усі сфери громадського життя, намагався підпорядкувати інтелігенцію впливові офіціальної ідеології самодержавства, задушити будь-які спроби критично мислити й протестувати проти існуючого ладу. Незважаючи на такі гнітючі умови, Т.Г. Шевченко сформувався як революційний демократ, став незламним борцем проти самодержавства й кріпосництва, знайшов собі немало однодумців, послідовників і соратників. І.Я. Франко відзначав, що Т.Г. Шевченко виступив «як живий діяч, як робітник і борець за потоптані людські права всього поневоленого мужицтва, всього обідраного і скривдженого довговіковою історією українського народу, як защитник усіх кривджених, гноблених і переслідуваних». Дитинство і юність Т.Г. Шевченка припали на бурхливий час. В грудні 1825 - січні 1826р. на Київщині палало повстання солдатів і офіцерів Чернігівського піхотного полку, який знайшов найщиріші симпатії серед пригнобленого народу. Ставлення селян до повстанців описав І.І. Горбачевський - один з учасників декабристського руху: «Здавалось, селяни, при всій їх неосвіченості, розуміли, які вигоди можуть мати від успіхів Муравйова; вони привітно приймали його солдатів, турбувалися про них і постачали їх усім з лишком, бачачи в них не квартирантів, а захисників»5. Зокрема, щире співчуття повстанці знайшли серед селян Мотовилівки, Мар'янівки, Пологів та інших сіл Васильківського повіту. На початку 1826р. заворушення селян, що тривали кілька місяців, почалися в Черкасах, Виковій Греблі, Матяшах, Пищикові, Синяві, Яблунівці, Ольшаниці, Сорокотягах та інших селах Васильківського повіту на Київщині. Вони були безпосереднім відгуком на повстання декабристів Чернігівського полку. Селяни навіть підбурювали солдатів Низовського, Дніпровського та інших піхотних полків до повстання за прикладом чернігівців. З Васильківського повіту центр селянського руху перемістився до Уманського повіту, де селяни свято зберігали спогади про Коліївщину - велике антифеодальне повстання 1768р. Тут у квітні 1826р. солдат Дніпровського піхотного полку Олексій Семенов підняв на боротьбу проти поміщиків селян Іванькова, Мошурова, Романівки. Вони громили панські маєтки, арештовували поміщиків, посесорів, економів, описували майно. Місцевій владі при допомозі карального загону вдалося придушити повстання. Однак воно мало широкий резонанс в інших повітах Київщини. Поміщик П.В. Енгельгардт у 1829р. взяв 15-річного кріпака Тараса до свого двору козачком-слугою. І відтоді почалися тяжкі поневіряння непокірного Шевченка, який не схиляв голови перед панами та їх посіпаками за це зазнавав кари й знущання. Від'їжджаючи на службу до м. Вільно (Литва), Енгельгардт узяв з собою і дворових людей та слуг, серед яких опинився й Шевченко. У Вільні майбутній художник і поет вперше познайомився з суспільно-політичним рухом студентів Віленського університету, вивчав культуру польського і литовського народів. Перебування у Вільні прискорило визрівання політичної свідомості молодого Шевченка. За його власним визнанням, саме тоді він почав задумуватися над соціальною несправедливістю в самодержавно-кріпосницькому суспільстві: «Я вперше тоді прийшов до думки, чому і нам, нещасним кріпакам, не бути такими ж людьми, як і інші вільні стани?» Біографія Т.Г.Шевченка за спогадами сучасників. К., 1958. - с.22.. У Вільні Т.Г. Шевченко став свідком бурхливих подій польського повстання 1830-1831 pp., яке схвилювало передові сили усієї царської Росії. Воно справило на нього глибоке й незабутнє враження: на все життя він зберіг симпатії до польських революціонерів. Залишивши службу у Вільні, Енгельгардт переїхав до Петербурга. В лютому 1831р. у столицю етапним порядком під вартою солдатів були доставлені його кріпаки. Разом з ними прибув і Т.Г. Шевченко. Переїзд до Петербурга, який був найбільшим у Росії центром культури й освіти, суспільно-політичного життя, започаткував нову й особливо важливу сторінку в житті Т.Г. Шевченка, який знемагав і губив свій талант у неволі. На його «невідступне прохання» Енгельгардт у 1832р. законтрактував Тараса на чотири роки до художньої майстерні В.Г. Ширяева (теж колишнього кріпака) і мав намір підготувати з нього власного художника-кріпака. Так Т.Г. Шевченко став учнем цехового майстра. У майстерні Ширяева він не лише вчився малювати, а й виконував багато виснажливих робіт для господаря. Іноді художник І.К. Зайцев влаштовував для учнів-під-майстрів читання творів О.С. Пушкіна і В.А. Жуковського. На таких вечорах бував і Шевченко. Часто ночами Тарас ходив до Літнього саду, де малював скульптури, а згодом почав писати вірші. Під безпосереднім враженням тяжкого підневільного» життя селянства України і його боротьби проти гнобителів Т.Г. Шевченко почав свою діяльність як поет і художник. Традиції визвольного руху надихали його поетичну творчість ідеями боротьби за волю. «Поезія Шевченка, - писав П.А. Грабовський, - пройнята прагненням людей визвольної епохи, світлими ідеалами! правди й братства...». У Петербурзі вийшла у світ перша збірка поезій Т.Г. Шевченка під назвою «Кобзар», чим підкреслювалася її глибоко народна основа. «У 1840 році, - писала більшовицька газета «Путь Правды», - він випускає свій відомий збірник віршів «Кобзар», який відразу висунув його в розряд найвидатніших національних поетів». За своїми переконаннями Шевченко «...виявився демократом, співцем пригнічених мас народу». Кожний рядок віршів «Кобзаря», наснаженого визвольними ідеями, примушував читача замислюватися над долею батьківщини та її кріпаків-селян. Образ волі вставав і кликав до боротьби, що робило цю невелику книжку соціально загостреною, політично спрямованою проти гноблення, тиранства й неправди. «Кобзар» - це виклик гнобительському ладові, початок завзятої боротьби Т.Г. Шевченка проти ненависного самодержавства й кріпосництва. З доброзичливою позитивною рецензією, автором якої був В.Г. Бєлінський, виступив журнал «Отечественные записки» (1840, №5). «Ім'я Т. Шевченка, - зазначалося в рецензії, - якщо не помиляємося, вперше ще з'являється в російській літературі, і нам тим приємніше було зустріти його на книзі, що повністю заслуговує схвалення критики». Великий критик, всупереч поглядам прихильників теорії офіціальної народності, обстоював право українських письменників писати твори рідною мовою. Вихід у світ «Кобзаря» и прихильність до нього передової критики зробили ім'я Т.Г. Шевченка популярним в Росії і на Україні, сприяли швидкому зростанню числа щирих шанувальників, прихильників і однодумців поета, знаменували вступ його в літературу й активне суспільно-політичне життя. У захопленні від «Кобзаря» був і великий російський актор М.С. Щепкін, який співчував декабристам. Він постійно жив у Москві. «Вірші, - писала в спогадах правнучка актора, - зразу ж зачарували Щепкіна, і він один з перших угадав у Шевченкові майбутнього великого поета. Він почав пропагувати в літературних і професорських колах Москви... вірші молодого поета і читав їх постійно. Особливо гарно, кажуть, читав він «Думи мої, думи мої...». Декабристів захоплювала героїчна тема гайдамацького руху. К.Ф. Рилєєв задумав присвятити гайдамакам поему, але встиг написати лише уривок цього твору. У незакінченій поемі «Гайдамак» поет зображав визвольну боротьбу на Правобережній Україні проти польсько-шляхетського панування, славив героя-гайдамаку, який зі зброєю в руках карав гнобителів народу. Близький до декабристів (К.Ф. Рилєєва, В.К. Кюхельбекера, братів Бестужевих) письменник, критик і белетрист пушкінської епохи О.М. Сомов написав роман «Гайдамака» (1825), який друкувався частинами в журналах «Невский альманах» (1827), «Северные цветы» (1828), «Сын отечества» (1829) і «Денница» (1830). Продовжуючи традиції декабристів, Т.Г. Шевченко яскраво висвітлив гостру класову і національно-визвольну боротьбу українського народу у славнозвісній поемі «Гайдамаки» (1841). У ній поет широко й правдиво, відобразив велике народне повстання 1768р. на Правобережній Україні, назване Коліївщиною. Головним героєм поеми виступив сам народ, який зброєю виборював собі свободу. «Спостерігаючи скрізь гніт покріпаченої маси, - писав П.А. Грабовський, - поет природньо надихався і боротьбою за людську свободу й рівноправність в минулому і протиставив його сучасному». Визвольні ідеї, якими була сповнена поема «Гайдамаки», спричинили до цензурних утисків. Царська цензура зробила в поемі ряд купюр особливо небезпечних місць, але їй не вдалося витравити в ній дух боротьби за волю. Т.Г. Шевченко це добре розумів. «Было мне с ними горя, - писав він про видання «Гайдамаків» у листі до Г.С. Тарновського 26 березня 1842p., - насилу выпустил цензурный комитет, возмутительно да и кончено, насилу кое-как я их уверил, что я не бунтовщик. Теперь спешу разослать, чтобы не спохватились». Отже, Т.Г. Шевченко свідомо поширював визвольні ідеї, спрямовані проти існуючого ладу. Поема «Гайдамаки» справила велике враження на читачів, діячів суспільно-політичного руху, знайшла відгук в тогочасній пресі, приватному листуванні тощо. У 1841р. Т.Г. Шевченко почав писати російською мовою трагедію «Никита Гайдай», уривок якої вперше був опублікований у журналі «Маяк» (1842, №9). Автор описав драматичні події на Україні часів Богдана Хмельницького. Головний герой твору Микита Гайдай нагадував героїв історичної поезії К.Ф. Рилєєва і виражав ідеї самого автора. Перша збірка «Кобзар», поема «Гайдамаки» та інші опубліковані твори Т.Г. Шевченка, пройняті визвольними ідеями, знайшли відгомін серед передової громадськості Росії і України. Прогресивні ідеї і революційні традиції в суспільно-політичному житті Петербурга сприяли формуванню світогляду Т.Г. Шевченка як поета, художника-реаліста, революційного демократа, мужнього і несхибного борця проти самодержавно-кріпосницького ладу.

Споріднені вершини: дивитись